Синдром д’Артаньяна: 4 версії, чому ГРД пішла

26.03.2018

Вчора ввечері Громадська рада доброчесності заявила, що виходить з процесу кваліфікаційного оцінювання суддів. Мовляв, суддів дуже багато, темп проведення кваліфоцінювання занадто швидкий, ВККС не просто ігнорує думку ГРД, а й створює штучні перешкоди для її роботи. Як написав у своєму блозі член ГРД Роман Маселко, «кваліфікаційне оцінювання у виконанні ВККС – бутафорний конвеєр, єдина мета якого – зберегти суддям посади, дати підвищені зарплати та відзвітувати про “успішне завершення” реформи».

З іншого боку, демарш антикорупційників дискредитує саму ідею доцільності контролю громадськості за процесом проведення реформ. Чому ж ГРД, будучи по суті уособленням цієї ідеї, самоусувається, гучно грюкнувши дверима? Ми зібрали чотири можливих причини того, що відбувається.

 

ГРД не хоче брати участь в фейковому оцінюванні

Як заявила ГРД вчора ввечері, ВККС хоче переатестувати 6 тисяч українських суддів менше, ніж за рік. Зміни до Регламенту оцінювання суддів і дуже високий темп неминуче перетворюють кваліфікаційне оцінювання на формальність. В результаті, на переконання членів ГРД, в оновлених судах “опиняться і судді Майдану, і судді, які часто відвідують окуповані території, що загрожує нацбезпеці країни, і судді, статки яких не відповідають задекларованим доходам, і судді, причетні до ухвалення свавільних рішень, які стали предметом розгляду ЄСПЛ”. В свою чергу, ГРД не бачить можливості впливати на ситуацію. Як зазначив на сьогоднішній прес-конференції член ГРД Максим Середа: «Ми не хочемо брати участь у цьому фейку».

 

Це робота на громадських засадах, і її дуже багато

Минулого року ситуація для ГРД була більш сприятливою. Її члени мали розглянути усього пару сотень досьє кандидатів до Верховного Суду. А оскільки це був перший у своєму роді конкурс, який мав символізувати повний перезапуск судової системи, увага громадськості і медіа до діяльності ГРД була значна. Члени ради автоматично потрапили до рангу топових експертів з питань реформування судової системи та очищення влади.

Тепер після року піар-дивідендів на ГРД очікує величезний шматок нудної, рутинної роботи, про яку писатимуть хіба що спеціалізовані видання. Цієї роботи справді багато: як відомо, треба зібрати і проаналізувати інформацію про 6 тисяч суддів. Ймовірно, це може забрати у «доброчесників» весь їхній робочий і вільний час.

В свою чергу, члени ГРД не забувають підкреслювати, що за свою участь у Раді вони не отримують жодної копійки, що це робота на громадських засадах. Ні тобі грантів, ні фінансування з держбюджету. Звісно, ніхто не кине основну роботу і не стане «за спасибі» зранку до вечора збирати досьє на 6 тисяч суддів з тієї банальної причини, що їсти теж щось треба. Просто прямо сказати це якось некрасиво.

 

Діяльність ГРД багато критикували і не завжди безпідставно

Оскільки останнім часом вся суспільна дискусія в Україні ведеться між крайнощами «зрада – перемога», то створення ГРД однозначно оцінювалося як «перемога», а будь-яка критика їхньої роботи – як «зрада». Але не вся критика була безпідставною. І якщо зауваження представників суддівського корпусу можна трактувати як бажання зберегти статус кво, то до рекомендацій західних партнерів варто було дослухатися.

Так, наприклад,  у фінальному звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій РЄ, який було оприлюднено в кінці лютого, йшлося про те, що ГРД бракує об’єктивних та формалізованих критеріїв оцінки доброчесності суддів.

Фахівці Ради Європи, зокрема, радили ГРД перевіряти отриману інформацію та використовувати лише надійні джерела, утримуватись від оцінки професійної компетенції загалом та оцінки судових рішень зокрема, розробити та затвердити методологію збору та перевірки інформації, уніфікувати підходи щодо надання висновку тощо.

З цих «побажань» випливає, що ГРД писало свої висновки як на душу лягало, а це, попри всі добрі наміри, погодьтеся, аматорський підхід.

 

Синдром д’Артаньяна у білому пальто

Реформи – взагалі справа невдячна. Тих, хто їй проводить, зазвичай не люблять і сварять. Їм доводиться торувати шлях, робити помилки, робити з них висновки і далі продовжувати вперто іти вперед. Історія згодом розставляє все на свої місця. Але в короткостроковій перспективі імідж реформатора не завжди позитивний.

Восени цього року членів ГРД мають переобрати, і не виключено, що деякі з «доброчесників» до наступного складу Ради не потраплять. В майбутньому графа в резюме «член ГРД» і  імідж борця з корупцією без страху та догани лише допомагатимуть отримувати гранти та фінансування. Тому для членів ГРД стратегічно важливо самоусунутися з процесу оцінювання суддів вчасно, так і не почавши планову роботу з розчищання авгієвих стаєнь української судової системи. Щоб не забруднити своє біле пальто.

Василина Запорожець, для “Суддівства”