1.    
  2.     Серпень

Сімоненко Валентина Миколаївна

31.08.2018

 

Валентина Сімоненко народилася 11 березня 1966 р. в селі Забужжя Немирівського району Вінницької області.

 

Освіта:

Одеський державний університет ім. І.Мечникова (1991 р.).

 

Кар’єра:

1983-1990 рр. – секретар судового засідання

1990-1991 рр. – завідувач канцелярії Ленінського районного народного суду м. Севастополя.

1991-1992 рр. – начальник юридичного бюра, МПП “МПС та К”.

1993-2001 рр. – суддя Гагарінського районного суду м. Севастополя.

З 2001 р. – суддя Апеляційного суду м. Севастополя, а з липня 2004 р. – 1-й заступник голови цього суду.

З 2010 р. – суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

З липня 2014 р. – суддя Судової палати у цивільних справах Верховного суду України.

З червня 2014 р. по березнь 2018 року – голова Ради суддів України.

31 серпня 2018 року Президент України Петро Порошенко попри негативний висновок Громадської ради доброчесності призначив Валентину Сімоненко суддею Верховного Суду.

 

Сім’я:

Син судді (Смірнов О.Г.) є суддею Господарського суду Запорізької області. У 2008-2013 роках був секретарем судового засідання у Господарському суді м. Києва.

Сестра Сімоненко працює в органах окупаційної влади міста Севастополя.

 

Протидія судовій реформі:

У жовтні 2016 р. Валентина Сімоненко як голова Ради суддів підтримала звернення пленуму Верховного суду України до Конституційного суду з проханням визнати неконституційним ліквідацію вищих спеціалізованих судів та конкурсний відбір суддів, прописані в новому законі «Про судоустрій і статус суддів».

Також після пограбування судді Мальвіни Данилової у листопаді 2016 р. (було пограбовано будинок її цивільного чоловіка та вкрадено близько півмільйона доларів), Валентина Сімоненко виступала із заявою, що причиною пограбування стало е-декларування. Проте, вказаного майна (ні будинку, ні такої значної суми готівкових коштів) у декларації судді Данилової не було зазначено.

 

Критика дій НАБУ:

У березні 2016 р., коментуючи спробу суїциду судді Малиновського районного суду Одеси Олексія Бурана, Валентина Сімоненко заявила, що методи і дії співробітників НАБУ і Національної поліції призвели до спроби самогубства судді. Варто зазначити, що підозрюваний у хабарництві Буран напередодні тікав від детективів НАБУ, відстрілюючись.

У січні 2017 р. Сімоненко наголошувала, що детективи НАБУ, затримуючи суддю Солом’янського райсуду Києва Сергія Зінченка на підставі отримання хабаря, порушили процедуру, адже вони мали спочатку запитати дозволу на арешт у Вищої ради правосуддя.

 

Боротьба проти «привласнення атрибутів судової влади»

Валентина Сімоненко від імені Ради суддів засудила громадський протест «Марш невідомих у мантіях», що відбувся під приміщенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 1 березня 2017 р. Під час маршу активісти одягали суддівські мантії, щоб привернути увагу до непрозорості конкурсу на посади суддів Верховного суду.

Сімоненко виступила проти використання у пікеті мантії судді, як атрибуту однієї з гілок державної влади. Згідно з її логікою, мантія, так само як і нагрудний знак, видаються лише особі, призначеній на посаду судді і носити їх, відповідно, може тільки суддя: “Використання атрибутів судової влади іншими особами може бути розцінено як присвоєння атрибутів судової влади і функцій судової влади”.

 

22 помилки у мотиваційному листі

У мотиваційному листі, який вона подавала як учасник конкурсу до нового Верховного Суду, Валентина Сімоненко припустилася більше двох десятків помилок. «Незнання елементарних граматичних правил не завадило пані Валентині стати одним з переможців конкурсу до нового Верховного Суду», – зазначав тоді «Центр протидії корупції».

Слинько Сергій Станіславович

31.08.2018

Сергій Слинько народився 16 березня 1959 р. у с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

 

Освіта:

Київський університет ім. Т. Шевченка, юридичний факультет (1991 р.).

 

Кар’єра:

До навчання в університеті Слинько працював слюсарем, водієм, шліфувальником авторемонтної майстерні, служив в армії.

1988-1989 рр. – юрисконсульт, клінічна лікарня №10 м. Києва.

1989-1993 рр. – правовий інспектор праці, Київської ОК профспілки працівників торгівлі та громадського харчування.

1993-1997 рр. – суддя Печерського районного суду м. Києва, а з 1997 – в.о. голови цього суду.

З липня 1998 р. – суддя Київського міського суду.

На посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з 2011 року.

31 серпня 2018 року президент Петро Порошенко призначив Сергія Слинька суддею Верховного Суду.

Кандидат юридичних наук (2014 р.).

 

Резонансні справи:

У 2003 р. Сергій Слинько разом з суддею Станіславом Кравченком змінили утримання Олексія Пукача, підозрюваного у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе,  під вартою на підписку про невиїзд, що дало йому можливість потім утекти і переховуватись аж до липня 2009 року.

2005 р. Слинько, будучи суддею Апеляційного суду м. Києва, ухвалював рішення про арешт тогочасного голови Донецької облради Бориса Колеснікова, якому інкримінували вимагання акцій донецького торгового центру «Білий лебідь».

2013 р. розглядав касаційну скаргу на вирок колишньому депутатові Луганської міськради Роману Ландикові, якого за побиття дівчини засуджено до 3 років позбавлення волі зі звільненням від покарання на випробувальний термін 2 роки.

За інформацією «Чесно», у 2013 році суддя Слинько був головуючим у складі колегії суддів, яка здійснювала розгляд у касаційній інстанції кримінальної справи за обвинуваченням Луценка Ю.В. щодо нібито незаконного святкування Дня міліції у палаці «Україна». У касаційній інстанції було підтверджено законність вироку Печерського районного суду міста Києва, яким Луценка Ю.В. було засуджено до позбавлення волі строком на 4 роки. Європейські інституції розцінили вирок Луценку та судовий процес у цілому як такий, що не відповідає міжнародним стандартам щодо справедливого, прозорого і незалежного судового процесу.

Також у 2014 р. суддя Слинько С.С. був у складі колегії суддів, яка ухвалила рішення про залишення без змін вироку Дмитру та Сергію Павличенкам до довічного ув’язнення і 13 років в’язниці відповідно за обвинуваченням у вбивстві судді Шевченківського районного суду міста Києва Сергія Зубкова. Цей вирок викликає деякі сумніви. Зокрема, як повідомляє «Українська правда», свідки, допитані у ході судового розгляду цієї справи, зазначали, що не впізнають у підсудних вбивць та сумніваються в тому, що слідчі правильно зафіксували їхні слова у відповідних протоколах. Інші докази щодо підтвердження вини Павличенків також є сумнівними.

Мацедонська Вікторія Едуардівна

31.08.2018

Мацедонська Вікторія  Едуардівна народилася 5 вересня 1977 року в м. Вінниці.

 

Освіта:

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого (1999 р.).

Суддею Київського апеляційного адміністративного суду працює з вересня 2010 року. До того з 2004 р. була суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У липні 2017 р. ВККС оголосила Мацедонську однією з переможців конкурсу на посаду судді Верховного Суду. Однак ВРП відкладала подання її кандидатури на затвердження Президенту України, внісши його лише 10 травня 2018 року.

31 серпня 2018 року президент Петро Порошенко призначив Вікторію Мацедонську суддею Верховного Суду.

 

Сім’я:

Згідно із декларацією за 2015 рік та веб-сайту адвокатської компанії «Правочин» чоловік судді, Оніщенко Олександр Віталійович, є адвокатом та керуючим партнером в адвокатській компанії “Правочин”.

 

Резонансні справи:

У січні 2014 р. Вікторія Мацедонська не підтримала рішення своїх колег та у окремій думці вказала на незаконність рішення судді Окружного адмінсуду міста Києва Богдана Саніна, який заборонив мирні зібрання з 1 грудня 2013 року по 7 січня 2014 р. на Майдані Незалежності та інших вулицях.

Була у колегії суддів Київського апеляційного адміністративного суду, яка зобов’язала МВС на запит «Українських новин» розкрити списки тих, хто отримав нагородну вогнепальну зброю від міністра Арсена Авакова.

Рогач Лариса Іванівна

28.08.2018

Рогач Лариса Іванівна – суддя Верховного Суду, суддя-спікер Великої палати Верховного Суду.

 

Лариса Рогач народилася 23 квітня 1969 р. в смт Великий Березний, Великоберезнянського району Закарпатської області.
1991 р. закінчила КНУ імені Т. Шевченка за спеціальністю «Правознавство».

 

Кар’єра:

1985-86 рр.  – монтажниця радіоапаратури, завод Ерстед.

1991-92 рр.  – стажист в Закарпатській обласній колегії адвокатів.

1992-97 рр. – адвокат.

З квітня 1997 р. – суддя (з 2002 – безстроково) Арбітражного суду Закарпатської області (пізніше Господарського суду Закарпатської області).

У 2005-2017 рр. – суддя Вищого господарського суду України.

У 2017 р. перемогла на конкурсі на посаду судді Верховного Суду. 11 листопада склала присягу перед народом України.

У лютому 2018 року Ларису Рогач було обрано суддею-спікером у Великій палаті Верховного Суду

 

Сім’я:

Має дочку.

Сестра Лариси Рогач (Сегляник О.І.) працює начальником відділу документального забезпечення канцелярії у Господарському суді Закарпатської області, а двоюрідна сестра (Рогач О.Г.) – головним спеціалістом у територіальному управлінні ДСА у Закарпатській області.

 

Статки:

У декларації за 2016 рік Лариса Рогач вказала дві земельні ділянки в Ужгороді загальною площею майже 11 соток, а також садовий будиночок площею 72 кв. м.

У Києві суддя на праві спільної власності володіє 1/3 квартири (109 кв. м), набутою у 2008 р. ГРД у своєму висновку звернула увагу, що вартість майна на дату набуття відповідно до даних декларації становить усього 20 грн.

У співмешканця Рогач є земельна ділянка з будинком у Прилуках. Він також володіє автомобілем TOYOTA RAV 4 40 (2015 р.в.).

Суддя задекларувала 380 тисяч грн. готівкою, а її співмешканець – 410 тис. грн.

 

Резонансні рішення

У журналістів та правозахисників до суддівської практики Лариси Рогач виникало багато запитань.

Так, суддя Рогач була у складі колегії суддів, які у жовтні 2015 року відмовили визнати незаконною передачу 2 га землі у Харкові житлово-будівельному кооперативу «Бархани». За інформацією «Наших грошей», ЖБК «Бархани» було створено в кінці січня 2010 року, за місяць до того, як міськрада передала йому земельні ділянки. Один із засновників ЖБК був бізнес-партнером Даніїла Прівалова, сина мера Харкова Генадія Кернеса.

 

Суддя Рогач головувала у колегії суддів, які у серпні 2016 року передали на новий розгляд справи щодо незаконності безоплатної передачі ОКЖК «Котміст» майже 74,69 га землі для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва. При цьому були скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими було підтверджено незаконність такої передачі. За інформацією «Наших грошей» та ГПУ, вказану землю фактично виділено під маєток Юрія Іванющенка, відомий як «Межигір’я-2», незважаючи на те, що більша частина земельних ділянок відноситься до земель природно-заповідного фонду – заказника «Жуків острів».

 

Також Лариса Рогач була у складі колегії суддів, які відмовили задовольнити касаційну скаргу Київської міської ради, тим самим обов’язавши її укласти з ТОВ «Докас» договір оренди ділянки площею 0,23 га на перетині вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 (знаходиться поблизу брами Заборовського, західного парадного в’їзду до резиденції київських митрополитів на території Софійського собору) для будівництва багатоповерхового будинку. Це будівництво створює навантаження на підземні комунікації і підвищує рівень грунтових вод, які можуть піднятися на 2,6 м і деформувати споруди «Софії».

 

Висновок ГРД

Громадська рада доброчесності дійшла до висновку, що Лариса Рогач не відповідає критеріям доброчесності і професійної етики.

Члени Ради були переконані, що суддя не могла не знати про практику втручання в систему автоматизованого розподілу справ у Вищому господарському суді України.

Також вони закидали судді низку «сумнівних», на їхню думку, рішень, в тому числі по будівництву багатоповерхівки біля Софіського собору, відчудження заповідних земель під маєток Юрія Іванющенка тощо.

22 червня 2017 р. ВККС подолала негативний висновок ГРД.

 

Додатково:

Під час співбесіди в рамках конкурсу на посаду судді Верховного суду, члени ВККС запитали у Рогач, чого у неї нема водійських прав. На що Лариса Рогач пожартувала, що для її нервів потрібен автомобіль з кулеметом і «матюкальником», запевнивши при цьому здивованих членів Комісії, що загалом вона стресостійка.

 

Остапук Віктор Іванович

28.08.2018

Віктор Остапук народився 15 жовтня 1964 р. у с. Бузаки Камінь-Каширського району Волинської області.

Освіта:

Харківський юридичний інститут ім. Ф.Е. Дзержинського (1990 р.), юрист. Чернігівський юридичний технікум (1983 р.).

 

Кар’єра:

1983-1984 рр. – інспектор Черкаського обласного відділу соціального забезпечення.

1984-1986 рр. – служба в армії.

1986-1987 рр. – інспектор Луцького міськвідділу соціального забезпечення Волинської області.

1987-1992 рр. – юрисконсульт Волинського підприємства “Укроптгосптовари”, м. Луцьк.

З 1992 р. суддя Луцького міського суду, з 1994 по 2004 р. – заступник голови цього суду.

З квітня 2004 р. – суддя, а з грудня 2004 р. – заступник голови Луцького міськрайонного суду. У 2006 р. призначений головою цього суду.

У червні 2013 р. обраний суддею Апеляційного суду Рівненської області. В листопаді 2013 р. призначений заступником голови Апеляційного суду Рівненської області.

У 2017 р. переміг на конкурсі на посаду судді Верховного Суду. 11 листопада склав присягу перед народом України.

 

Нагороди та відзнаки:

Почесна грамота Міністерства юстиції України (2002 р.), Почесна грамота Ради суддів України (2008 р.), Почесна відзнака Вищої ради юстиції (2008 р.).

Сім’я:

Одружений. Має сина та дочку.

Згідно з декларацією родинних зв’язків  син судді (Остапук Вадим Вікторович) протягом 2012-2015 рр. був адвокатом, з 2015 до 2016 р. працював секретарем судового засідання у Рівненському міському суді Рівненської області, а в 2016 р. став головним державним інспектором-кінологом у Волинській митниці ДФС.

Племінниця судді (Остапук Юлія Володимирівна) є працівником апарату Господарського суду Волинської області.

Двоюрідна сестра судді (Політика Наталія Адамівна) протягом 2002-2013 рр. була працівником апарату Луцького міськрайонного суду Волинської області (в якому у цей час працював сам суддя), а у 2013 р. стала суддею Господарського суду Рівненської області.

 

Статки:

У 2015 р. суддя разом із сім’єю заробив понад 660 тисяч гривень. Серед свого майна суддя вказав три ділянки площами 8, 9,66 та 22 сотки. Також суддя має будинок на 355,6 кв. м. У членів сім’ї вказано ділянку на 6,61 сотки та невелике інше нерухоме майно.

Їздить сім’я судді на “БМВ 520Д” 2010 року випуску, яке придбала минулого року, та “Ніссан Нот” 2012 року випуску.

Погребняк Володимир Яковлевич

13.08.2018

Володимир Погребняк працює суддею Вищого господарського суду України з січня 2012 р.

До того – суддя Харківського апеляційного господарського суду.

У 2017 р. переміг на конкурсі на посаду судді Верховного Суду. 11 листопада склав присягу перед народом України.

Одружений, має троє дітей.

Кандидат юридичних наук.